Шевченківський район м. Львова. ДНЗ № 106 для дітей з вадами зору.

 







Батьківський лекторій

Завантажити "Дієта для очей"

 

Завантажити "Режим дня дитини"

 

 

"Татку ти потрібний нашій сім'ї", Або як знайти час

для дітей

 

Час іде, дитина підростає і вимагає виховання, а батько як і раніше зайнятий роботою. Як би згодом такому батькові-роботязі не довелося каятися через подібне ставлення до свого малюка. Адже всіх грошей не заробиш, а для власної дитини цілком можна стати чужою людиною.
 

"Легко вам так говорити, - скажуть багато чоловіків, - але що поробиш: їсти хочеться завжди, до того ж дитячий садок і школа обходяться для сімейного бюджету зараз не дешево, а треба ще й одягнути свою дитину не гірше, ніж одягають інші батьки". Дійсно, у чоловіка сьогодні не найлегші часи: якщо раніше чоловік в сім'ї вважався годувальником, то тепер він цю місію виправдовує подвійно, тому що трудиться на кількох роботах відразу. І в цьому його головна відмінність від чоловіків, скажімо, радянських часів, коли особливих можливостей підпрацювати не було: працює він інженером на заводі, отримує свої закладені сто рублів на місяць і на цьому все закінчується. Зате вільний від роботи час він проводив з родиною, займався дітьми. Причому робив це цілком успішно.
 

Новий час диктує свої правила. І тепер рідко зустрінеш чоловіка, здатного віддавати багато часу дітям. Тепер у них є маса можливостей проявити свої здібності на більш "чоловічому" терені. Вони вважають, що, приносячи додому непоганий заробіток, цим і обмежується їх роль у сім'ї. Але врахуйте, що настане такий день, коли і вам знадобиться турбота і увага ваших дітей. І тоді вам відгукнеться ваша вічна зайнятість і відстороненість від виховання своєї дитини. Коли маленька людина доросте до спілкування, їй, можливо, і не захочеться з вами розмовляти, не кажучи вже про те, щоб попросити вашої поради або участі.
 

Часто в своє виправдання зайняті чоловіки говорять: мовляв, так втомлюються на роботі, що хочуть хоч би годинку у вихідні полежати на дивані з улюбленою книгою в руках. Вони не розуміють, що навіть півгодини спілкування з дитиною після складного трудового дня дадуть більше задоволення, ніж година, проведена з книгою. 

Багато татів намагаються конвертувати свою прихильність і свої батьківські обов'язки в матеріальні цінності; тільки вони не розуміють, що маленька людина не здатна ще оцінити подібну любов. Їм необхідна любов в словах, дотиках, спільних прогулянках, прочитаних книжках.

Відомо, що, як би не була зайнята людина, у неї на щось вистачає часу, а на щось - ні. Так чому обділеною виявляється саме дитина? Тут є й інше пояснення... Коли в родині з'являється перша дитина, змінюється звичний ритм життя. І, можливо, чоловік не вникає в турботи по догляду за дитиною, а захоплений своїми робочими справами тільки тому, що його гнітить почуття власної відстороненості (йому здається, що він поки не дуже й потрібен дитині), тому він намагається якомога більше зайняти себе роботою.

Але це хибна точка зору чоловіка - уже в 9-місячному віці дитина реагує на розлуку з батьком майже так само, як і на розлуку з матір'ю. Науково доведено, що діти, чиї батьки протягом першого року життя активно брали участь в повсякденному догляді за малюком (сповивали, купали, годували), менше бояться незнайомих людей, охочіше спілкуються з іншими дітьми.

Є дуже прості кроки, що не потребують особливих зусиль, але вони здатні наблизити вас до власної дитини, незважаючи на всю вашу зайнятість. Увечері після роботи не просто приляжте на диван, а подивіться разом з вашою дитиною її улюблений мультик. Перетворіть вечерю в веселу пригоду: нехай це буде трапеза в середньовічному замку або обід на піратському судні. Обов'язково приносьте з роботи маленькі подарунки - але не куплені, а зроблені своїми руками (наприклад, зроблені на комп'ютері веселі кольорові малюнки, фігурки з декількох гумок і скріпок).

Виділіть хоча б одну-дві години на тиждень, які ваша дитина буде відчувати тільки її "власністю" - у п'ятницю ввечері, в суботу або неділю. Повірте, ця пара годин будуть для дитини цінніші, ніж випадковий вечір, бо радість і задоволення вона буде отримувати вже від одного передчуття спільного проведення часу і від підготовки до нього…

Emily Pearl Kingsley, мама дитини з синдромом Дауна.

 

Відкритий лист: Ласкаво просимо до Голландії

 

   Мене часто просять описати досвід виховання неповносправної дитини для тих, хто сам цього не пережив і не може зрозуміти, чи уявити, що це є.

   Це як…

   Коли у вас має з’явитися дитина, це подібно чарівній подорожі до Італії. Ви купуєте гору довідників та будуєте чарівні плани. Колізей. Скульптура Давида у виконанні Мікеланджело. Гондоли у Венеції. Ви можете вивчити декілька фраз італійською мовою.

   Все це дуже захоплююче.

   Нарешті, після місяців очікування надходить цей день. Ви збираєте свої речі і від’їзджаєте. Через декілька годин літак приземляється. Заходить стюардеса і каже: «Ласкаво просимо до Голландії.»  «Голландії??? Що ви маєте на увазі? Ми летіли в Італію! Все своє життя ми мріяли про Італію!»

   АЛЕ розклад польотів змінився. Ви приземлилися в Голландії, і тут ви повинні залишитись. Назад дороги немає.

   Важливим є те, що це не жахливе брудне місце, де панують голод та хвороби. Це просто інше місце.

   І тому ви повинні купувати інші довідники і вивчати зовсім іншу мову. Але, з другої сторони, в Голландії ви зустрічаєте людей, яких би в іншому місці ви ніколи не зустріли.

   Це просто інше місце.

   Ритм життя там повільніший, ніж в Італії, і там не так барвисто. Але трішки поживши, ви оглядаєтесь та бачите, що у Голландії є вітряки. У Голландії є тюльпани. У Голландії є картини Рембрандта.

   І тому, коли всі інші, кого ви знаєте, їдуть до Італії, і, повертаючись з неї, розповідають, як там добре, ви все своє життя будете говорити: «Так, ми також там мали бути. Ми так планували.»

   І біль від цього ніколи не зникне, так як втрата цієї мрії є досить сильним ударом.

   Але, якщо ви все своє життя будете оплакувати те, що не попали до Італії, ви,можливо, ніколи не зможете вповні зрозуміти, яким чудовим краєм може бути Голландія.

 

Переклад з іноземної періодики Оксани Винярської.